Вчителям на допомогу

Чого не роблять батьки, щоб допомогти своїм дітям стати життєво компетентними:

·     лише інколи розповідають про окремі дуже важливі речі, вважаючи, що ще не прийшов     «той час»;

·     не виховують згідно з вимогами   часу, суспільства;    

·     роблять лише те, що не встигають;

·     приділяють мало уваги куль­турному, естетичному розвиткові дітей;

·     не надають ваги вихованню;  

·     не створюють в сім'ї атмосферу дружніх стосунків «рівний —    рівному»;

·     приховують сторони справжньо­го дорослого життя;

·     не вникають у проблеми і переживання дітей, тож доводиться радитися з друзями;

·     не виховують особистість;

·     вирішують все за дітей;

·     пускають навчання і виховання на самоплин;

·     шляхом примушування змушу­ють шукати свій шлях у житті і цим роблять дітей нещасливи­ми;

·     не довіряють, не дають змоги займатися улюбленою справою;

·     не дають можливості бути таким, як ти є;

·     не розуміють;

·     «поширюють» на дітей власну ідеологію;

·      не хочуть «випускати» із «гнізда»

Які умови має створювати сім’я,

щоб діти виростали життєво компетентними:

· створити умови «рівний - рівному»;

· виховувати вміння спілкуватися з людьми;  

·  уникати тиску;    

· поважати думку дитини;

· не конфліктувати;

· не вести аморальний спосіб    життя;

· розуміти дитину, а не «довбати» її;

· здійснювати моральну підтримку;

· виховувати розумно;

· сповідувати кодекс честі;

· створити умови для самореалізації дитини;

· підтримувати і допомагати, радити;

· залучати до вирішення сімейних проблем;

· створювати атмосферу любові та взаєморозуміння, поваги;

· завоювати довіру, щоб мати право наставляти;

· приділяти більшу увагу есте­тичному вихованню;

· спілкуватися з дитиною на різні теми;

· виховувати відповідальність

Успішні учні, які...

•  можуть застосовувати базові навчальні вміння, такі як грамотність, оперування числами та користування засобами інформаційно- комунікаційних технологій;

• є творчими, винахідливими та здатні справлятися з труднощами;

•  є креативними, можуть використовувати ресурси, вирішувати проблеми ;

•    мають допитливий  розум та думають самостійно: обробляють інформацію, розмірковують, критикують та роблять судження;

• успішно застосовують різні способи спілкування;

•  розуміють, як вони можуть навчатися та вчаться зі своїх помилок;

•    здатні навчатися самостійно та разом з іншими;

•  знають про визначні ідеї та події, які формують світове життя;

• отримують задоволення від процесу навчання та прагнуть досягати найкращого, що в їхніх силах, зараз і в майбутньому

Всіх  учнів можна умовно по­ділили на групи

КАТЕГОРІЇ УЧНІВ	ЇХ ХАРАКТЕРИСТИКА
«НАДІЙНІ»	·  учні, які мають добрі здібності, відпові­дально ставляться до виконання своїх обов'язків, активні в суспільній та громадській діяльності. Це учні, навчені самостійності, впевнені у собі. Рівень їх сподівань адекватний рівню їх можливостей. Взаємовідноси­ни у сім'ї зазвичай добрі. Основа їх надійності — у постійному почутті радості, яка відбулася. Спеціальної методики не потребують
«ВПЕВНЕНІ»	·  здібності таких учнів можуть бути ви­щими, ніж у «НАДІЙНИХ», але система їх роботи не настільки гладка. Періоди підйому, злету змінюються розслабленням. При відповідальному ставленні до своїх обов'язків у цих учнів бувають періоди спаду. Діти дуже емоційно реагують на перемоги та невдачі. У класі викли­кають симпатії однокласників та вчителів. Ростуть такі діти в Дружніх, турботливих сім'ях. Недолік — швидке привикання до успіхів, перерос­тання впевненості у самовпевненість
«НЕВПЕВНЕНІ»	·  загалом успішні учні, пізнавальні інте­реси яких зазвичай пов'язані з навчанням. Мають добрі здібності і від­повідально ставляться до справи. Головна риса — невпевненість у своїх силах. Найбільш хворобливо реагують на несправедливість учителів, на необ'єктивність оцінювання. Прийоми залежать від взаємовідносин, що склалися, і конкретної ситуації
«ЗНЕВІРЕНІ»	·  це найчастіше учні, які мають непогану підготовку, здібності, успіхи у навчанні. Однак після пережитої колись радості очікування успіху з різних причин її втратили. Причини відчаю різноманітні: серія невдач, нетактовність учителя, позиція сім'ї (дитина перебуває у ролі «попелюшки»). Головна рекомендація вчителю: чим менше в учня надії на успіх, тим скоріш він замикається в собі та буде виставляти все більш глибокий захист проти втручання будь-кого. Така дитина легко може стати ізольованою серед однолітків через свої образи, нестандартність, небажання змінювати власні погляди

                    Правила управління успіхом на уроці

1.           Якщо після уроку в учнів не залишилося питань, які хотілося б обгово­рити, пошукати розв'язання,  то це означає, що  урок, можливо, був ко­рисним, але залишив дітей байдужими до того, що на ньому відбувалося.

2.           Незаслужена похвала, перебільшені компліменти, випадкові оцінки при­нижують відчуття успіху. Треба побачити реальні зміни, реальні досяг­нення учнів, якими б малими вони не були, та вчасно підтримати учня.

3.           Успіх починається з прийняття дітьми права вчителя вчити. Авто­ритет, особистість вчителя, його різноманітні уподобання та заці­кавлення — основа успіхів учнів.

4.           Психологічний клімат, обстановка життєрадісності, організація діяльності учнів на уроці, вдале поєднання творчих та репродуктивних методів.

5.           Передчуття незвичайності, спроможність вчителя дивувати, вносити елементи романтичності відіграють важливу роль на уроці.

6.           Учитель повинен любити дітей та вміти це робити. Не можна ви­казувати захоплення від спілкування з одними дітьми та заставляти страждати інших.

7.           Учитель повинен знати цілий клас і кожного учня окремо. Він пови­нен дуже багато знати про дітей, щоб навчитися у потрібну хвилину допомагати їм.

8.           Початок уроку — момент, від якого у значній мірі залежить успіх всього уроку.

9.           80% навчального успіху дітей залежить від вміння вчителя давати домашні завдання. Проблема в тому, що діти та дорослі розмовля­ють різними мовами, вкладають різний зміст у слова і тому домашні завдання без детальних пояснень того, що б хотів отримати вчитель, яке завдання він ставить, часто призводять учнів до непорозуміння і вони зовсім відмовляються від виконання домашніх завдань. До­машні завдання повинні бути «смачними», цікавими, гарними, твор­чими, часто практично орієнтованими, оригінальними, доступними, посильними, різнорівневими.

10.  Поряд із балами розгорнута словесна оцінка відіграє виключну роль у стимулюванні навчальної діяльності дитини.

11.  Ступінь зацікавленості учнів предметом виявляється в їх бажанні й го­товності займатися ним після уроків.

12.  Учитель повинен навчитися включати учнів в колективну пізнавальну діяльність.

13.  Одним із відомих способів надати допомогу молодому вчителю є спільна з одним із адміністраторів школи підготовка серії уроків.

14.  Успішні учні бувають в успішного вчителя!

Потрібно, щоб усі учні вже із самого

початку ясно бачили мету з усіма

проміжними ланками

й прагнули досягти її.

                              Я. А. Коменський

Пам`ятка для вчителів

Стимул — це насамперед засіб, який спонукає дитину до посиленої діяльності, своєрідний зовнішній поштовх, сила якого зростає залежно від його суспільної значущості. Сюди можна віднести отримання пільг на екзаменах, суспільно-політичні, моральні, економічні причини

          Мотив — це усвідомлене дитиною внутрішнє спонукання до дії. Він більше індивідуалізований у своїх проявах, ніж стимул. Наприклад, батьки, яких потрібно потішити оцінкою, приємне відчуття своєї майстерності або відчуття радості від відкриття нового тощо.

Мотивація передбачає:

• морально-психологічну стимуляцію навчальної діяльності, так званий «внутрішній двигун»;
• прагнення людини домагатися успіху в різних видах  діяльності;

• пошук відповідей на запитання «чому?», «навіщо?», «заради чого?».

Успіх – головне джерело мотивації учня до навчання. Тільки успіх дає задоволення від навчання й приведе в подальшому до ще кращих успіхів

-                    не слід занижувати учню оцінку за пропуски, несерйозне ставлення до навчання,  недисциплінованість і неслухняність.

-                    Розвивати в учнів мотиви обов'язку і відповідальності в навчанні.

-                    Стимулювати позитивну мотивацію школярів під час навчання.

-                    Вдосконалювати методи і прийоми роботи, спрямовані на підвищення  інтересу до    предмета.

 - розвивати мотиваційну сферу.

 - Стимулювати пізнавальну активність учнів.

 - Розвивати вміння  практично застосовувати      набуті знання

            Мотивація – це спонукання, яке є причиною активності особистості й визначає її прагнення до дії

1.Способи формування в учнів позитивного ставлення до навчання

2.Способи виховання почуття обов'язку й відповідальності у школярів

3. Пояснення учням значущості навчання для особистості та суспільства

            4.Створення на уроках ситуацій зацікавленості теоретичним матеріалом.

            5.Способи формування в учнів позитивного ставлення до фізичного     розвитку.

            6. Роль емоційних методів мотивації навчання

            7.Мотиваційний аспект обдарованого учня.

            8. Роль професіоналізму вчителя у формуванні мотивації навчальної

      діяльності школяра та його особистості

Виходячи з потреб мотиваційного забезпечення навчального процесу, можна використовувати такі методи навчання через шляхи формування мотивації

v I. Інформаційні методи навчання: бесіда, лекція, розповідь, консультація, демонстрація, експертиза, доповідь, огляд, звіт, пояснення, розмова, ілюстрація, повідомлення, кінопоказ, інструктаж, аналіз різних носіїв інформації, екскурсії, інтерв'ю, зустрічі з видатним гостем.

Шляхи формування мотивації: історичний ракурс, яскраві інженерні факти, біографії вчених, привернення уваги, практична необхідність матеріалу для фахівця та його цінність для інтелектуального розвитку, здивування, привернення, цікавість, залучення асоціативної пам'яті, емоції, дискусія, уміння спілкування.

v II. Операційні методи: робота з підручниками, опорними схемами, мнемоніками (запам’ятовування), алгоритмами, орієнтовними картками, поетапне формування знань, практичні методи, вправи, лабораторні роботи, «роби так, як я», тренінг, програмування навчання, АОС, експеримент, самостійна робота.

Шляхи формування мотивації: створення ситуації, що авансує успіх, робота на майбутні цілі, прагнення до мети, увага до змісту, заохочення, пред'явлення навчальних вимог, групова робота, самостійне досягнення результату, критика та самокритика, складання планів, аналіз випадків із практики, людська цінність знання.

v III. Творчі методи навчання: аналіз конкретних ситуацій, ділова гра, «діловий кошик», форум, обговорення напівголосно, «думай і слухай», інноваційна гра, лабіринт дій, метод аперцепції-інтеракції, «мозкова атака», панельна дискусія, програма саморозвитку, студія активного випадку, евристика, метод контрольних запитань, метод проб і помилок, творчий діалог, проблематизація, метод «круглого столу», імітаційна гра, проектування тощо.

Шляхи формування мотивації: створення пізнавальних протиріч, проблемно-пошукових ситуацій, емоційний настрій, навчання, засноване на діяльності, допитливість, аналіз подій, вирішення інцидентів і конфліктів, дослідження обставин, ігровий азарт, рольова гра, використання ПК, самоаналіз діяльності, рефлексія, реакція викладача й аудиторії, колективний пошук, похвала, знання про можливості, фінансування, професійна необхідність, очікування.

v IV. Методи контролю та зворотного зв'язку: семінар, колоквіум, конференція, симпозіум, залік, іспит, захист проекту,  доповідь, реферат, щоденник відпрацьованої практики, рубіжний і підсумковий контроль, анкетування, вікторина.

Шляхи формування мотивації: закріплення отриманих знань, доведення їх до рівня навичок і вмінь, ретроспективний аналіз, змагальність, положення у групі, рейтинг, хіт-парад, якість досягнутих результатів, перехід від контролю до самоконтролю, цінність контрольованих характеристик, відкритість діагностики, досягнення поставлених цілей, кількісні критерії рівня знання, досягнення в галузі інтелектуального розвитку, оцінка своєї діяльності та діяльності товаришів, винагороди, задоволення.

Що ми очікуємо?

v актуалізації позитивних емоцій на кожному уроці (емоційний комфорт уроку)

v позитивна реакція дітей на навчальне навантаження, особливостей викладу вчителем навчального матеріалу, форми і характеру навчальних завдань

v підвищення розумової активності, розвитку в дітей позитивної особистісної системи навчання

v домінування позитивного оцінювання над негативним на адресу дитини

v формування позитивної стійкої мотивації до навчання

v розвиток та формування інтересу до навчання

v  очікуваний результат: суттєва якісна зміна результатів освітньої діяльності вчителів та учнів 

Якщо хочеш виховати в дітях сміливість розуму, самостійність як особистісну рису, то створи такі умови, щоб спалахи їх думок утворювали царство думки, дай їм можливість відчути себе в ньому володарями. ” Ш. Амонашвілі